Давнє місто, відоме своїми висячими садами, - це Вавилон, який був одним з найвідоміших міст давнього Месопотамії, розташованим на території сучасного Іраку. Висячі сади Вавилону вважаються однією із Семи Чудес Античного Світу, хоча їхня точна локація та існування викликають суперечки серед істориків та археологів.
Вавилон був заснований приблизно в 1894 році до нашої ери і став важливим культурним, релігійним та політичним центром. Під правлінням царя Навуходоносора II, який правив з 605 по 562 рік до нашої ери, місто досягло свого розквіту. Навуходоносор часто приписується будівництво висячих садів, які він збудував на похвалу своїй дружині, Аммітіс з Медії. Кажуть, що вона скучала за зеленими пагорбами та долинами її рідної землі, що спонукало її чоловіка створити надзвичайну серію терасованих садів, що нагадують гори.
Сади, за словами, були побудовані з ряду терас із глиняних цеглин, наповнених різноманіттям дерев, чагарників та виноградних лоз. Складна система іригації забезпечувала процвітання садів у посушливому кліматі Вавилону. Однак точний метод іригації залишається неясним, що надає садам атмосферу таємничості. Деякі вчені вважають, що вода піднімалася з річки Євфрат за допомогою гвинта Архімеда або подібного пристрою, але ця теорія не підтверджена.
Попри грандіозні описи у давніх текстах, деякі історики стверджують, що Висячі сади могли насправді не знаходитися у Вавилоні, припускаючи, що вони могли знаходитися у Ніневії, столиці Ассирійської імперії. Письма стародавніх істориків, таких як Страбон та Філон Бідуй, описують сади настільки детально, що це підживлює спекуляції про їх справжню природу та місце розташування.
Сьогодні Висячі сади Вавилону займають особливе місце в міфології та уяві людей у всьому світі. Вони символізують винахідливість древніх цивілізацій та жертви, на які йшли правителі, щоб потішити своїх коханих. Хоча сади можуть вже не існувати, їхня спадщина продовжує процвітати в літературі та мистецтві, малюючи картину величного древнього світу, сповненого чудес.